Кафедра метеорології та кліматології

Формування наукового і освітнього напрямку з метеорології та кліматології у Київському університеті має надзвичайно глибокі історичні корені. Викладання метеорології розпочалося практично з часу його заснування (1834 р.) і має

давні традиції і славні імена, які увійшли не тільки в історію університету, а й у історію української і російської науки.
Спочатку метеорологія викладалась в рамках курсу лекцій з фізичної географії як її основного розділу, а у другій половині XIXст. вона стає самостійною дисципліною навчального процесу.

 

Перші лекції з метеорології в Київському університеті читав з 1846 по 1858 р. завідувач кафедри фізики професор Е.А. Кнорр, який викладав експериментальну фізику і фізичну географію.
ініціативи Російської Академії наук у 1855 р. у Київському університеті була заснована метеорологічна обсерваторія, яка згодом стала центром дослідження клімату місцевого краю і відіграла значну роль у розвитку метеорології та кліматології в Україні. Обсерваторія була побудована безпосередньо під керівництвом проф. Е.А. Кнорра. Він був її першим завідувачем.по1865 рік курс метеорології читав новий завідувач кафедри фізики — проф. М.І. Талізін, вихованець Петербурзького університету, учень академіка Е.Х. Ленца. Він був першим російським фізиком у Київському університеті, наукові інтереси якого більше стосувалися фізичної географії.

У 70-80 роках XIXстоліття в Київському університеті метеорологія та кліматологія набули значного розвитку. Одна з головних причин, що сприяла розвитку цих галузей науки, полягала у практичному використанні метеорологічних даних, у першу чергу в сільському господарстві. У цей час в Київському університеті з 1865 по 1890 р. працював відомий фізик і метеоролог член-кореспондент Російської Академії наук професор М.П. Авенаріус, який читав курс метеорології та очолював метеорологічну обсерваторію університету.

За ініціативою проф. М.П. Авенаріуса проводилися спеціальні метеорологічні дослідження — актинометричні, з атмосферної електрики тощо. Він досліджував питання річного і добового ходу основних метеорологічних елементів — температури повітря і ґрунту, атмосферних опадів тощо. Йому належать важливі праці, присвячені вивченню клімату Києва, методиці метеорологічних спостережень та їх обробці.

М.П. Авенаріус створив київську школу метеорологів, з якої вийшли відомі вчені, які зробили значний внесок у загальний розвиток метеорології, особливо у вивчення погодних процесів і клімату України (О.В. Клосовський, К.М. Жук, Р.М. Савельєв, Й.Й. Косоногов).

О.В. Клосовський після закінчення у 1868 р. Київського університету вивчав кліматичні умови Києва. У 1874 р. він опублікував працю "Некоторые данные по климату Києва", а у 1875 р. - "Ход метеорологических элементов в Киеве". Ці наукові праці дозволили О.В. Клосовському вибороти право на читання лекцій з метеорології в Київському університеті, а також отримати рекомендацію від Ради університету на читання публічних лекцій з питань фізичної географії. Він є автором наукових праць про грозову діяльність і зливи на півдні України, про кліматичні особливості Чорноморського узбережжя, а також автором підручників з метеорології, геофізики ті фізичної географії.

З 1878 р. в університеті почав працювати К.М. Жук, який, крім роботи на кафедрі фізики, проводив основні спостереження в метеорологічній обсерваторії і керував їх обробкою.

Важливу роль у зростанні К.М. Жука як ученого і дослідника відіграло Київське товариство дослідників природи, членом якого він був обраний ще у 1871 р. Слід також підкреслити значний вплив на нього видатного російського метеоролога Р.М. Савельєва, який переїхав з Москви до Києва у 1887 р. й одразу ж приступив до організації метеорологічних та актинометричних досліджень. Дружба К.М. Жука і Р.М. Савельєва сприяла успішному розв'язанню ряду важливих проблем, що прославили Київський університет. Так, у 1888 р. в Київському університеті вперше в Росії було організовано реєстрацію прямої сонячної радіації, а також було виконано порівняння її інтенсивності у двох місцях в Києві.

Великий внесок зробив К.М. Жук у вивчення теплового режиму ґрунту, снігового покриву і води в Дніпрі, в численних ставках і озерах. Для цього він розробив методику спостережень і безпосередньо брав участь у дослідженнях. О.І. Воєйков високо оцінив праці К.М. Жука з питань теплового режиму Дніпра.

У 80-90 роках XIXст. розвиток географії в університетах Росії призвів до організації самостійних кафедр географії.
У Київському університеті кафедра фізичної географії розпочала активну діяльність з 1891 р., коли Рада університету обрала відомого вченого П.І. Броунова професором фізичної географії. Зміцненню авторитету П.І. Броунова в наукових колах сприяли його блискучі праці з питань синоптичної та загальної метеорології, а також з фізичної географії. Керуючи кафедрою фізичної географії, професор П.І. Броунов читав фізичну географію, метеорологію і земний магнетизм, а також був директором метеорологічної обсерваторії.

У 1892 році П.І. Броунов приступає до організації Придніпровської мережі метеорологічних станцій, ставлячи перед нею завдання виконання широкої програми спеціальних метеорологічних спостережень і всебічного вивчення клімату України.

Організація Придніпровської метеорологічної мережі не була випадковою. Вона назріла у зв'язку із катастрофічною посухою 1891 р., яка спричинила сильний голод у 42 губерніях Росії. П.І. Броунов повернув метеорологію обличчям до нагальних потреб сільського господарства. З його ініціативи видається спеціальний збірник на допомогу голодуючим селянам, в якому він уміщує статтю "Погода и ее предвидение", де висвітлює питання про вплив посухи на ґрунт і рослини і накреслює шляхи боротьби з посухою.

П.І. Броунов разом зі своїми безкорисливими помічниками-студентами забезпечував методичне керівництво системою спостережень, обробкою даних, їх узагальненням і публікацією. Цей метод підготовки фахівців діяв у Київському університеті до Жовтневої революції.
Великою заслугою П.І. Броунова є організація видання місячних бюлетенів метеорологічної обсерваторії та обмін ними з головними метеорологічними і геофізичними обсерваторіями окремих країн.
Він намагався поширити агрометеорологічні спостереження, що були організовані на Придніпровський метеорологічній мережі, на всю територію Росії. Для цього він складає "Проэкт объединения сельскохозяйственных метеорологических наблюдений в России и деятельности Метеорологического бюро Ученого комитета Министерства земледелия".

Під час роботи в Київському університеті П.І. Броунов сформулював основні положення нової фахової дисципліни — сільськогосподарської метеорології. Він справедливо вважається одним з основоположників агрометеорології, що набула широкого розвитку в радянський час.

Після від’їзду з Києва професора П.І. Броунова у 1895 р. викладання метеорології та керівництво метеорологічною обсерваторією було доручено Й.Й. Косоногову.

Професор Й.Й. Косоногов впродовж 20 років завідував кафедрою фізичної географії, читав лекції з метеорології та фізичної географії. До 1902 р. Й.Й. Косоногов керував Придніпровською метеорологічною мережею, яка в цей час складалася із 117 станцій та 700 спостережних пунктів. Згодом він передав її Політехнічному інституту, де з 1900 р. К.М. Жук організовував сільськогосподарське науково-дослідне поле, яке було зразком проведення агрометеорологічних спостережень.

У дореволюційний період Київський університет не готував географів, хоча фізична географія як предмет була введена до навчальних планів і викладалася з перших років існування університету. Найбільшого розвитку в цей період в університеті набули метеорологія та кліматологія, а також фізична географія. Вчені Київського університету в особі М.П. Авенаріуса, О.В. Клосовського, КМ. Жука, П.І. Броунова, Й.Й. Косоногова та ін. зробили значний внесок у розвиток вітчизняної географії.
Метеорологічною обсерваторією університету з 1916 до 1919 р. керував Ч.Т. Бялобржевський.
Професор Й.Й. Косоногов продовжував працювати в Київському університеті і після Жовтневої революції. У 1922 р. він був обраний академіком Української Академії наук.

У період становлення Радянської влади (1919-1924 рр.) підготовка метеорологів у Київському університеті здійснювалася завдяки зусиллям відомого метеоролога, вихованця і професора Дерптського (Тартуського) університету Б.І. Срезневського, обраного в 1919 р. академіком АН УССР у галузі геофізики.

Б.І. Срезневський був людиною широкого наукового кругозору і відзначався організаторськими здібностями. Розробляючи питання історії метеорології, професор О.Х. Хргіан у 1948 р. писав: "В усій історії російської метеорології мало знайдеться таких блискучих і оригінальних учених, як Б.І. Срезневський. За різноманітністю і глибиною ідей, за живістю невтомного розуму йому знайдеться небагато рівних і у сучасній світовій метеорології".

На базі Метеорологічної обсерваторії, очолюваної ним з 1920 р., Б.І. Срезневський організував актинометричні, аерологічні, електрометеорологічні та оптичні спостереження.В університеті Б.І. Срезневський викладав метеорологію та загальну геофізику. Власні його дослідження були спрямовані на вивчення посушливості та питань залежності вегетації рослин й урожаю від умов погоди. Багато уваги він приділяв вивченню випаровування і побудував кілька типів пластинчатих випаровувачів. Велику допомогу надавав Б.І. Срезневський молодій Гідрометслужбі України, консультуючи Бюро погоди, редагуючи інструкції та посібники.

Б.І. Срезневський — один з організаторів метеорологічної служби в Україні. У 1920 р. він організував евапорометричні спостереження, поновив куле-пілотні спостереження. У 1922 р. розпочав роботи з вимірювання сонячної радіації, пізніше — з атмосферної оптики, а у 1928 р. — з атмосферної електрики.

З 1921 р. Б.І. Срезневський був науковим керівником бюро погоди. У 1926 р. організував при Укрнауці науково-дослідну кафедру геофізики та сільськогосподарської метеорології.За синоптичні огляди погоди Б.І. Срезневський був нагороджений премією ім. Ломоносова, а за роботу про бурі на Чорному та Азовському морях отримав ступінь доктора географічних наук.У 1933 р. було створено геолого-географічний факультет Київського університету, почав працювати його географічний відділ.

Кліматичні та метеорологічні дослідження факультету очолив учень професора Й.Й. Косоногова та академіка АН УРСР Б.І. Срезневського, вихованець Київського університету професор І.К. Половко. У цей період він опублікував монографію про клімат Києва (1937 р.), вивчав сонячну радіацію, тепловий стан ґрунту, випаровування і вітровий режим України. І.К. Половко обробив, підготував до друку і зробив необхідні узагальнення матеріалів аерологічних спостережень метеорологічної обсерваторії за період 1918 - 1930 рр.

У цей час значно покращилася матеріальна база для практичної підготовки метеорологів - крім Метеорологічної обсерваторії, у Києві працювали кілька спеціалізованих (відомчих) метеорологічних станцій та Управління Гідрометеорологічної служби Української РСР. До практичної роботи на метеорологічних станціях та в обсерваторії залучалися студенти університету. Поглиблення їх фахової підготовки досягалося й за рахунок спецкурсів, які читали співробітники Гідрометеорологічного інституту та Управління гідрометслужби УРСР. Серед студентів великим авторитетом користувалися такі викладачі, як М.І. Гук, М.В. Плесконосова та ін.

Віроломний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз і по-слідуюча тимчасова окупація Києва викликали перерву в роботі Київського університету та навчанні студентів.Київський університет було евакуйовано до Кзил-Орди, де було створено Український університет, який працював там до звільнення України.

Навчання студентів Київського університету поновилося у 1944-1945 роках, після визволення міста і відбудови його головного ("червоного") корпусу. У 1944 р. як самостійний підрозділ університету створюється географічний факультет. У 1949 році на ньому відкриваються ще три кафедри - геоморфології, гідрології суші, а також метеорології та кліматології.Кафедру метеорології та кліматології очолив канд. фіз.-мат. наук професор І.К. Половко - відомий вчений з питань загальної метеорології й атмосферної електрики, кліматів Земної кулі і клімату України.

Основні наукові праці І.К. Половка присвячені проблемам кліматоутворення України і, зокрема, Києва, мікроклімату зрошуваних полів, електричним явищам в атмосфері тощо.На новоствореній кафедрі працювали також доцент Г.Ф. Прихотько (пізніше він став першим директором УкрНДГМІ), старший викладач канд. с.-г. наук М.І. Гук (зав. відділом УкрНДГМІ) та асистент Снесарєва Н.С.

Кафедра метеорології та кліматології, продовжуючи кращі традиції київської школи метеорологів і кліматологів, розробляє проблеми агро-кліматичного районування України, радіаційного і теплового балансу (професори В.П. Попов та І.К. Половко, доцент М.І. Щербань, кандидат географічних наук П.І. Колісник), клімату і мікроклімату Києва (М.І. Щербань), суховіїв (В.І. Ромушкевич) та снігового покриву (М.М. Михайленко) на території Україні.Члени кафедри метеорології та кліматології виконали значну експериментальну й експедиційну роботу з метою вивчення випаровування в різних зонах України, мікрокліматичних особливостей водойм, зрошуваних ділянок, полезахисних лісових смуг на півдні України, мікроклімату Києва і Канівського району.

Кафедрою опубліковано посібник для практичних занять з метеорології, нариси про клімат. України та її окремих районів, методичні вказівки з питань виконання контрольних робіт з метеорології і кліматології для заочників.З вересня 1953 р. по вересень 1974 р. кафедрою завідував В.П. Попов — визначний фахівець з сільськогосподарської метеорології і кліматології, розробник спеціальних ґрунтових випарників, методик агрокліматичного та фізико-географічного районування. Він читав курси з метеорології та кліматології.У 1946 р. він захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора географічних наук на тему: "Баланс вологи в ґрунті і його географічні коефіцієнти". Досліджував проблеми фізико-географічного районування України, питання агрометеорології, агрокліматології. Опублікував особисто і в співавторстві понад 60 наукових праць, в тому числі 10 монографій, мав 3 винаходи.

Основні наукові праці - монографії: "Почвенная влага и методы её изу-чения" (1928 р.), "Методика и материалы по изучению почвенной влаги" (1932 р.), "Баланс влаги в почве и показатели сухости климата УССР" (1944 р.), "Физико-географическое районирование Украинской ССР" (1968 р.).

Кафедра приділяла у ці роки багато уваги питанню підготовки наукових кадрів у галузі метеорології та кліматології. За період 1951-1955 рр. під керівництвом професорів І.К. Половка та В.П. Попова було виконано та захищено 6 кандидатських дисертацій.З 1974 по 1991 рр. кафедрою керував учень І.К. Половка професор М.І. Щербань. Він відомий як автор численних праць з питань теорії клімату і мікроклімату природних і перетворених ландшафтів, закономірностей зміни кліматів Землі, формування навколишнього середовища і підготовки географів.
У 1974 р. він захистив докторську дисертацію на тему "Мікроклімат природних та перетворених ландшафтів рівнинної частини Української РСР (теорія та експеримент)".
З 1968 по 1980 р. був деканом географічного факультету.

Науковий доробок вченого складають понад 330 праць, серед яких 9 монографій та навчальних посібників.
Основні праці присвячені сучасним проблемам метеорології та кліматології: радіаційному та тепловому режиму земної поверхні та атмосфери, клімату Земної кулі, мікроклімату сучасних міст, актуальним питанням охорони навколишнього середовища, історії географічної науки.М.І. Щербань займався поширенням географічних знань — він видав ряд науково-популярних книг, виступав із публічними лекціями.У складі колективу авторів професор М.І. Щербань одержав Державну премію України в галузі науки і техніки за 1993 р. за цикл монографій з географічних основ регіонального природокористування в Україні.

Поряд з проф. М.І. Щербанем на кафедрі працювали доценти П.І. Колісник, Г.Д. Проценко, П.І. Кобзистий, В.І. Ромушкевич, Г.С. Воронов та Л.Ю. Науменко, які внесли значний вклад у її розвиток.П.І. Колісник займався дослідженнями різних аспектів радіаційного і теплового балансу, разом з колегами по кафедрі вирішував проблему агрокліматичного районування України. Він тривалий час читав курс лекцій з метеорології для студентів усього факультету. Студенти любили П.І. Колісника за його людську доброту і високу ерудицію науковця.

Г.Д. Проценко займався питаннями агрометеорології, досліджував фенологічні фази плодових культур в Україні, залежно від погодних та кліматичних умов, потреби їх у теплі, питання впливу погоди на якість врожаю плодових культур, мікроклімат садів різних конструкцій, зміну тривалості безморозного періоду та особливості формування снігового покриву в агро-ландшафтах, мінливості потоків короткохвильової радіації в Україні, низькі температури повітря взимку та влітку, агрокліматичні ресурси України. Опублікував 60 наукових праць. Тривалий час був заступником декана з навчальної роботи, читав нормативний курс "Метеорологія та кліматологія" для всіх студентів факультету.

Доцент П.І. Кобзистий працював на кафедрі з 1970 р. по 2004 р. Основний напрямок його наукових досліджень — циркуляційні процеси формування опадів в Україні, визначення похибок у добових сумах опадів впродовж теплого періоду року, вивчення умов розвитку гроз та граду, уточнення методики прогнозу опадів на території України. Опублікував понад 40 наукових праць.

Доцент В.І. Ромушкевич працювала в університеті з 1952 по 1987 р. Основні напрямки наукових досліджень — вивчення посушливих явищ: посух, суховіїв, пилових бур та синоптичних процесів, які їх викликають. Автор 40 друкованих праць. Читала спецкурси "Синоптична метеорологія", "Аерологія", "Особливості синоптичних процесів в Україні".

Доцент Г.С. Воронов викладав на кафедрі з 1983 по 2003 р. Основні напрямки його наукової діяльності — дослідження фізико-метеорологічних умов утворення та розвитку грозово-градових явищ, просторово-часового розподілу атмосферних опадів у Молдові, Вірменії, Грузії, розсіювання переохолоджених хмар нижнього ярусу в холодний період року, а також впливузабруднюючих речовин антропогенного походження на мікрофізичні процеси в хмарах і розподіл опадів. Має 73 опубліковані наукові праці, у тому числі "Рекомендації з радіолокаційного обслуговування протиградових робіт" (у співавторстві), — М., 1969 р., "Нові теоретичні та експериментальні дані з розсіювання переохолоджених шаруватоподібних хмар" (у співавторстві), — М., 1986 р., навчальні посібники "Природні умови Канівського Придніпров'я та їх вивчення" (у співавторстві), — К, 1992 р., "Охорона атмосфери" - К., ч. 1-1997 р., ч. 2,- 1997 р., "Основи метеорології" — К., ч. 1 (у співавторстві),-2002 р. Понад два роки був заступником декана географічного факультету з наукової роботи.

Випускниця кафедри, доцент Науменко Л.Ю. займалась дослідженням циркуляційних процесів опадоутворення в теплий період року в Україні. Має понад 30 друкованих праць. Була заступником декана по роботі з іноземцями.

У різні роки на кафедрі викладали співробітники Гідрометцентру України: Є.К. Онуфрієнко, Г.Г. Надоян, Н.Ф. Токар та УкрНДГМІ: директор інституту, доктор геогр. наук, проф. Логвинов К.Т., заступники директора — доктор геогр. наук, проф. Л.І. Сакалі, канд. фіз.-мат. наук В.А. Дячук, провідний науковий співробітник відділу кліматичних досліджень та довгострокових прогнозів погоди канд. геогр. наук, ст. наук. співробітник В.М. Бабіченко та ін.

З 1991 р. по 2002 р. кафедрою керував доктор фізико-математичних наук проф. В.М. Волощук.Він закінчив Львівський державний університет ім. І. Франка (1962 р.) за фахом "Теоретична фізика". Працював заступником директора з науки Інституту експериментальної метеорології (м. Обнінськ, РФ), директором Українського науково-дослідного гідрометеорологічного інституту.Основні наукові інтереси В.М. Волощука — параметризація турбулентної дифузії та фізико-хімічних перетворень антропогенних газо - аерозольних домішок у граничному шарі атмосфери, перенесення вітром атмосферних аерозолів, побудова напівемпіричної теорії вікової трансформації глобального та регіональних кліматичних полів, загальних питань екології, аналіз впливу антропогенних забруднень на загальний вміст озону в атмосфері та його варіації, реакція кліматичних умов України на глобальне потепління, яке може бути викликане антропогенним підсиленням глобального атмосферного парникового ефекту.

В.М. Волощук є автором та співавтором близько 150 наукових праць, з яких 5 монографій, зокрема: "Введение в гидродинамику грубодисперсньгх азрозолей", "Кинетическая теория коагуляции", "Клімат Києва" (співавтор і головний редактор, 1995 р.), "Клімат України" (у співавторстві, 2003). Співавтор посібника "Глобальне потепління і клімат України: регіональні екологічні та соціально-економічні аспекти" (2002 р.).Член редколегії журналів та наукових збірників: "Известия РАН. Серия: Физика атмосфери и океана" (Москва, РФ); "Вісник Київського університету. Серія: Географія", "Наукові праці Українського науково-дослідного гідрометеорологічного інституту", "Метеорологія, кліматологія і гідрологія".

З травня 2002 р. кафедру очолює доктор географічних наук професор С.І. Сніжко, випускник кафедри гідрології та гідрохімії (1980 р.) Кандидатську дисертацію захистив у 1989 р. в Гідрохімічному інституті Держкомгідромету СРСР (м. Ростов-на-Дону, РФ), а в 2002 році у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка — докторську дисертацію на тему: "Теорія і методи аналізу регіональних гідрохімічних систем".

Учасник численних наукових досліджень в Україні та за кордоном. Представляв Київський університет на багатьох національних і міжнародних наукових з'їздах, конференціях та семінарах.Досліджував гідрометеорологічні причини утворення селів у Карпатах (1977), гідрометеорологічні умови траси газопроводу "Уренгой-Самара-Петровськ" (1978 р.), гідрохімічні аспекти осушувальних систем Полісся України, гідрохімічний баланс біогенних речовин в умовах лісостепової зони України (Богуславський стаціонар), екологічні аспекти аварії Чорнобильської АЕС (1986-1987 рр.). У червні 2000 р. очолював Міжнародну експедицію в рамках проекту ТАСІS щодо оцінки якості води транскордонних річок України (Західний Буг, Латориця, Уж).
Працював за кордоном: 1994-1995 рр. — викладацька та наукова робота у Вестфальському університеті (Німеччина), 1999 р. — наукове стажування в Федеральному інституті гідрології та в Гесенському міністерстві охорони довкілля (Німеччина).Стипендіат Німецької служби академічних обмінів (DAAD) науковий грант НАТО (1995).В 2000 році виграв конкурсний грант (DAAD) для проведення оглядової навчальної практики для студентів географічного факультету у Німеччині.
Співвиконавець міжнародних проектів: Вестфальського університету (ФРН) за підтримки NАТО (1994-1995 рр.), Світового банку (1996 р.), програми ТАСІS (ENVREG) (1998-2000 рр.), проекту від “Wetlands International”/RIZA(Нідерланди) (1999 р.), проекту Німецького Федерального агентства з охорони навколишнього середовища (2000-2002 рр.).

Наприкінці 1990-х — на початку 2000-х років на кафедру прийшли працювати кандидати географічних наук, доценти Л.В. Паламарчук, І.М. Щербань і В.І. Затула, які сьогодні разом із завідувачем — доктором геогр. наук, проф. СІ. Сніжком становлять ядро штатних викладачів кафедри.

Крім того, на кафедрі за сумісництвом викладають докт. фізмат. наук, проф. Прусов В.А., канд. фіз.-мат. наук, доц. М.М. Талерко (Науковий центр радіаційної медицини АМН України), канд. геогр. наук М.І. Кульбіда (Український Гідрометцентр). У полередні роки для викладання окремих навчальних дисциплін і спецкурсів залучалися й інші провідні фахівці у галузі метеорології і кліматології: співробітники УкрНДГМІ докт. фіз.-мат. наук, проф. Буйков М.В., докт. фіз.-мат. наук Мартазінова В.Ф., канд. геогр. наук, ст. наук, співр. відділу активного впливу Лєсков Б.Н., канд. фіз.-мат. наук Дячук В.А.; нач. відділу кліматології Центральної геофізичної обсерваторії О.Є. Пахалюк.

Сповнена новими ідеями у науковій і педагогічній діяльності, кафедра метеорології та кліматології крокує в нове тисячоліття з надією, що її творчий потенціал буде реалізований у державних і міжнародних програмах дослідження довкілля задля досягнення благородних цілей екологічної безпеки нашої Батьківщини.